Чоловік Олени – військовослужбовець, був у самому пеклі боїв, а потім зв’язок з дружиною обірвався. Почалися тижні невідомості, які тягнулися, наче роки. Спочатку в частині казали — «зниклий безвісти». Це слово різало гірше за будь-яку правду, бо не давало ані надії, ані змоги попрощатися. Вдома підтримки бракувало — рідні намагалися допомогти, але ніхто по-справжньому не розумів її стану, коли ти живеш у постійному очікуванні найгіршого.
А потім сталося те, чого боїться кожна дружина — вона побачила його. Не вдома, а на відео в одному з російських телеграм-каналів, серед полонених. Це був шок, біль, але водночас і крихітне полегшення: живий. Статус змінили на «в полоні», але легше не стало. Життя перетворилося на суцільне очікування, а власні бажання та почуття відійшли на задній план.
Олена розуміла, що самій їй не впоратись. Першим кроком стало групове заняття з психологинею «Коло своїх». Це було місце, де не треба було нічого пояснювати. Навколо сиділи жінки, які розуміли її з півслова, бо їхні історії були схожими. Тут можна було плакати, мовчати, і тебе все одно чули. Це коло стало для неї першим острівцем безпеки.
«Я прийшла на цей проєкт із запитом про допомогу, але не знала, що мене очікує. У мене було відчуття, що чогось бракує, був свій біль та свої переживання. Але коли почала працювати з психологинею, піднялися ще й інші проблеми, що як виявилося, тягнулися з дитинства. Це потребувало роботи над собою. Втім я впоралася, тепер я пам’ятаю, що так було, це мій досвід, але я не плачу від цього, така зміна наповнила мене і додала сил», – ділиться пані Олена.
Коли оголосили набір на триденну майстерню з Форум-театру, Олена спочатку злякалася. Яка сцена, який театр, коли всередині все завмерло? Але щось усередині підштовхнуло її спробувати.
Саме Форум-театр став для неї переломним моментом. Під час вправ та репетицій вона несподівано для себе відкрила, що може бути не лише Оленою, яка чекає, а й кимось іншим. Під час показу вистави «Шрами, які не видно» їй дісталася роль чоловіка-добровольця. І сталося диво. Граючи його, вона раптом змогла подивитися на все його очима, відчути його мотивацію, його страх і його силу. Це була не просто гра, це було глибоке проживання, яке дозволило їй випустити назовні весь накопичений біль і, нарешті, відчути себе знову живою.
Ця внутрішня зміна миттєво відбилася на зовнішньому світі. Після вистави Олену, яка так яскраво проявила себе на сцені, запросили до місцевого аматорського театру. І вже за кілька тижнів вона дебютувала у комедійній виставі «На перші гулі», сміючись і даруючи сміх іншим.
Театр був лише початком. У неї з’явилася впевненість, якої так бракувало. Вона, раніше безробітна, знайшла в собі сили пройти співбесіду і отримала роботу в ЦНАПі у своїй громаді. Тепер вона зосереджена не на тому, що скажуть люди, а на собі та своїх двох доньках. Техніки самозаспокоєння, які вона отримала на групах «Коло своїх», стали її щоденною практикою. Вона каже, що нарешті почала нормально спати.
Історія Олени — це приклад для інших жінок з її спільноти. Працюючи в ЦНАПі та граючи в театрі, вона щодня доводить, що навіть у найтемніші часи можна знайти світло і нову опору в собі. Її досвід став натхненням для інших жінок у групі «Коло своїх», показуючи, що участь у проєкті — це не просто тимчасове полегшення, а реальний інструмент для кардинальних змін у житті.
Проєкт «Коло стійкості: психологічна та соціальна підтримка жінок в громадах Олександрійського району», реалізувала громадська організація «Важлива» на території трьох громад Кіровоградської області (Олександрійської, Приютівської, Попельнастівської) з травня до серпня 2025 року. У 16 заходах проєкту взяли участь 294 людини (майже всі жінки та дівчата).
Комплексна модель підтримки передбачала глибоку психологічну роботу (9 групових зустрічей «Коло своїх» для 58 унікальних учасниць та 37 індивідуальних консультацій для 15 жінок), також інноваційну терапію через Форум-театр, освітні воркшопи та стратегічне об’єднання на фінальному (Не)Форумі.
Завдяки інклюзивному підходу, проєкт надав підтримку найбільш вразливим групам, серед яких членкині сімей діючих військових, полонених, загиблих та зниклих безвісти, а також залучив до співпраці 27 представниць громадських організацій та 13 представників місцевої влади. Важливо зазначити, що географія проєкту успішно охопила як міських жінок, так і мешканок сільської місцевості.