«Ми розглядаємо ґендерну рівність як частину національної і регіональної безпеки. Питання рівних прав і можливостей для чоловіків і жінок – так само як тематика НАТО, мовне питання, – це інструменти, що використовуються з намаганням розколоти, фрагментувати наше суспільство», – зазначила Катерина Левченко, Урядова уповноважена з ґендерної політики.
Лариса Компанцева, незалежна експертка з інформаційної безпеки, спираючись на результати аналізу big data в дослідженні «Ґендер чи антиґендер», довела: антиґендерні наративи активізувалися і стали агресивнішими з 2013 року, і відтоді їхня інтенсивність збігається з піками агресії Росії проти України. Про спланованість інформаційних атак і використання тематики ґендерної рівності як інструменту в гібридній війні свідчить і походження інформаційних вкидань. Наприклад, 2013 року в Україні виходить друком посібник «Сімейні цінності», в якому сказано, що жінка не повинна сперечатися з чоловіком, адже завдання її – подобатися. Ця книга авторства інженера-будівельника і психолога за другою освітою, здобутою в РФ, перевидавалася 2016 року.
В антиґендерній літературі, медіапублікаціях, коментарях у соцмережах, на телебаченні рівність чоловіків і жінок представляється як те, що призводить до руйнування традиційної родини, як загроза демократії, розповіла Єлизавета Кузьменко, засновниця ГО Асоціація «Жінки в медіа». Здебільшого правозахисниці й представниці владних структур, які пояснюють, що ґендерна рівність – це не «поміняти місцями хлопчиків і дівчат», а однакове право обох статей на свободу вибору, на духовний розвиток і матеріальний добробут, зазнають цькування і навіть фізичної розправи. Більшість із них не мовчить про отримані погрози і збитки, співпрацюють із правозахисниками і правоохоронцями.
Усі учасниці дискусії погодилися з тим, що для ефективного протистояння антиґендерним течіям активісти, які сповідують демократичні і зокрема феміністичні цінності, повинні мережуватись, об’єднуватись, голосно говорити про свою позицію, становище і вивчати досвід інших. Усі погрози і прецеденти фізичного та психологічного насильства слід фіксувати, звертатися за допомогою до поліції та правозахисних організацій. Важливо, щоб комунікація про антиґендерні рухи велася не лише всередині жіночого руху, феміністичних громадських організацій, а й із іншими секторами суспільства та широким загалом – простими словами і в межах тем, які зрозумілі і близькі людям.
Запитання глядачів дискусії не забарилося підтвердити цю думку. Як говорити про ґендерну рівність у суспільстві з незакритими базовими потребами? Один із антиґендерних наративів працює саме на те, щоб питання рівності статей сприймалось як атрибут заможних верств населення і суспільств із розвиненою економікою. А простим українцям, мовляв, не до витребеньок про свободу і рівність, коли немає за що купити харчів і заплатити за опалення. Катерина Черепаха, президентка ГО «Ла Страда-Україна» пояснила, що питання ґендерної рівності не відірвані від базових потреб. Коли ми добиваємося рівності прав і можливостей, то йдеться передовсім про найгостріші питання в суспільстві: здоров’я, безпеку, достаток, доступність дитсадків, можливість вийти на роботу – і з цього випливають і фінансова незалежність, і відчуття власної гідності, і можливість робити осмислений вибір життєвого шляху.
Директорка Українського Жіночого Фонду Олеся Бондар, яка модерувала дискусію, нагадала, що питання протидії антиґендерним рухам постало рівно два роки тому саме на Форумі розвитку громадянського суспільства. Тоді учасники і учасниці обговорення вирішили, що перш ніж будувати стратегію реагування на загрозу, слід проаналізувати, які саме антиґендерні посили поширюються в українському інфопросторі, які технології маніпуляції громадською думкою застосовуються, хто генерує такі інфопотоки і з якою метою. Дослідження «Ґендер чи антиґендер. Хто атакує демократію в Україні?», проведене на замовлення Українського Жіночого Фонду за підтримки filia.die frauenstiftung та Федерального міністерства закордонних справ Німеччини, дає відповіді на ці запитання.