Мобілізаторки допомагають мешканкам і мешканцям своїх громад повірити, що кожна і кожен із них можуть впливати на процеси управління та прийняття рішення в громадах, говорячи про свої потреби і відстоюючи свої інтереси. А не чекати, що це зробить Президент, депутат чи меценат.
Мобілізаторки спонукають жінок і чоловіків домовитися між собою та з владою – і відчути смак перших спільних досягнень: протидіяти насильству, покращити безпеку та доступність просторів, доступ до медичних та інших послуг, підвищити активність жінок та інших вразливих груп в житті громади.
Тетяна Євстафьєва, Біловодська громада Луганської області
«Усе почалося з телефонного дзвінка координаторки: вона запропонувала мені стати мобілізаторкою в проєкті… о, ця назва спершу шокувала: «Просування прав людини та ґендерної рівності за допомогою мобілізації громад задля розширення можливостей»! Але це було про мою громаду, щось нове і цікаве. На першому тренінгу я уважно все слухала, приглядалася і прислухалася до себе. Я щойно виходила з декрету, всюди децентралізація і нестабільність, переломний період війни… Але мені дуже хотілося змін! І я зрозуміла: якщо я, моя громада і взагалі громадськість нічого не робитиме, то чиновники – тим більше. Можливо, не все зразу піде гладко, але якщо тільки боятись і чекати – точно нічого не буде.
Найскладнішим для мене на початку було питання: як переконати людей піднятися, працювати в ініціативних групах, як донести, навіщо їм це потрібно? Тренінги допомогли: я побачила приклади змін в інших громадах, країнах – методика мобілізації громад «10 кроків» реально працює, з нею живе цивілізований світ – і він цивілізований, тому що люди беруть свої долі у власні руки. Коли є успішні історії, їх хочеться повторювати. І ми не гірші – одним вдалося, і в нас вийде.
Звісно, не всі одразу вам повірять. Деякі активні люди відмовлялися об’єднуватися в ініціативні групи. Мовляв, яка мобілізація? «Це афера, і все буде тільки так, як скажуть в адміністрації». Інші після першої ж зустрічі навпаки приводили подруг і друзів. Декому потрібно було побачити перші результати, щоб захотілося стати частинкою успіху.
Я можу вплинути, мою думку чують і враховують! Це незрівнянне відчуття. Дайте його людям. І ще: в усіх свої ритми – дозвольте собі й іншим трохи часу на переосмислення і постійно хваліть себе навіть за маленькі перемоги. Не конфліктуйте ні з ким. Конфлікти до хорошого не доводять, навіть якщо ти переможеш. Втрати і осад будуть від усіх. Пішла напруга, іскри – краще зупинитись і знайти інші шляхи до вирішення. З усіх ситуацій знаходиться вихід, якщо проаналізувати з різних боків.
Зв’язок із владою у нас хороший. Наші фокус-групові дослідження дали багато інформації для тих, хто приймає рішення. Це зараз наші люди вже не бояться висловлювати свою думку: хтось особисто, хтось через мене може сказати депутату чи голові селищної ради, що не влаштовує, на що звернути увагу. А раніше мовчали. Фокус-групи виявили, що найбільше хвилює людей: безробіття, транспортне сполучення в громаді, безпека на вулицях. Владі важливо не тільки мати кошти, а витрачати їх так, щоб люди це бачили і цінували. Наші дослідження і гендерний профіль громади допомогли владі побачити громаду очима її мешканців. А нам – зрозуміти, що влада – такі самі, як ми, люди – тільки зараз у них більше можливостей. Мене й учасниць ініціативних груп запросили до робочих груп із протидії ґендерно зумовленому насильству, з безпеки, ми є у складі виконкому. Влада змінюється – але нам незмінно пропонують співпрацю, тому що ми – це зв’язок з громадою.
Наше найбільше досягнення – це створення інклюзивно-ресурсного центру для дітей з інвалідністю. Раніше він існував тільки на папері. Діти з інвалідністю сиділи вдома, їх ніде не приймали, і потрібні вони були тільки батькам (а часто – лише одинокій мамі). У нас таких діток не багато, але методологія мобілізації громад каже: важливі не ті, кого більше, важлива кожна і кожен. З таким підходом краще стає усім. Є діти, які зовсім не сидять, мають ДЦП, особливості розумового розвитку. Завдяки роботі над створенням профіля громади ми побачили цю проблему і ефективно її вирішили: дослідили проблеми, проаналізувати потреби, закупили потрібне дітям обладнання, організували спецтранспорт – тепер центр доступний навіть для тих, хто мешкає у віддалених селах. Із дітками займаються фахівці, у декого навіть пішов прогрес розвитку. Але найголовніше для цих дітей і їхніх рідних те, що про них піклуються.
Найбільший виклик – подолати власні страхи. До того, як стати мобілізаторкою, я не була публічною людиною. Виступати на людях для мене було випробуванням. Але я думала про дівчат, які йдуть за мною. Згадувала, чого вчили на тренінгах. Відчувала підтримку наставниць із команди Українського Жіночого Фонду. Якщо станеш мобілізаторкою – ти станеш іншою: впевненою, впливовою, від твоєї участі залежать зміни в житті людей і громади.
Бути мобілізаторкою – це екшн і квест: ти не знаєш, що за поворотом, але йдеш уперед – бо тільки так можна потрапити на наступний рівень.
Марина Шкарупило, мобілізаторка Олександрівської громади Донецької області
«Коли мені запропонували стати мобілізаторкою, я ще не уявляла, що на мене чекає! У нашій громаді створилось одразу п’ять ініціативних груп – по одній у кожному селі. В смт Олександрівка спершу було дві групи, потім одна розформувалася. Усі різні, у кожному населеному пункті – свої пріоритети. І всередині груп постійно відбувалися зміни: одні люди зразу були активними, інші спостерігали, а потім приєднувалися, деякі прагнули лідерських позицій, але спробувавши відмовлялися. Я запитала у нашої регіональної координаторки, як їм усім давати раду. «Просто –дружити!» відповіла вона. Все стане на свої місця, якщо чути кожну людину і відчувати її інтереси.
Важливо, щоб учасниці й учасники ініціативних груп щиро прагнули змін, вірили в себе і в підтримку своєї мобілізаторки. Не бійтеся, що лідери будуть змінюватися, що не всі братимуть участь в усьому. Будьте гнучкими: подолання перешкод відкривають нові можливості. До нас приєдналася ініціативна група жінок, які мешкають у далекому селі з натуральним господарством. Вони могли спілкуватися тільки після 21.00, коли попорають усе. Але їхня участь була цінною. Не всі могли залишатися на тренінгу повний день – робота, родини також потребують уваги. Але краще людина повчиться півдня, щось змінить у собі – ніж закриється.
Спершу ми працювали над профілями кожного населеного пункту, потім склали їх у єдиний гендерний профіль громади. Але сільських жінок менше і вони менш впевнені в собі, ніж міські. У спільних групах мешканки маленьких населених пунктів схильні замовкати й замикатись, їм починає здаватися, що їхні питання менш важливі. Тому ми створили коаліцію «Сільська жінка» – щоб бути більш ефективними.
Постійно спілкуйтеся: з людьми, організаціями, групами. Це потребує багато часу, але тільки так ви дізнаєтеся, що вони хочуть і можуть, чим їх зацікавити. Якщо до вас іще не приєдналися – це не означає, що ви робите щось не так. Просто ще не підібрали ключик до людини. Ми заходили в оселі, розмовляли з людьми в дорозі. Ми проводили вуличні акції, шукали співпраці з місцевими громадськими організаціями, благодійними фондами, владними структурами. Хтось відкривався легко, десь доводилося пооббивати пороги – але завдяки наполегливості ми отримували те, чого прагнули. Дехто навіть жартував: ми її в двері – а вона в вікно! Ініціативні групи постійно обмінювалися досвідом: у когось налагодилася співпраця з поліцією, у когось – із органами влади. Тоді інша група вже не проходила весь шлях спочатку і не наступала на граблі.
Місцева влада, зрозумівши, що ми обійшли кожен двір і знаємо ледь не кожну людину в громаді, почала звертатися до нас із запитами. З’ясувалося, що у громаді є люди з інвалідністю, які не оформлювали статус – тому не отримують допомоги. Що «дитячі питання» не діляться на хлопчачі та дівчачі. Ніхто не знає, скільки мешкає ромів: вони не реєструються, не всі живуть осідло. Профіль громади показав, що нам необхідно налагодити роботу, направлену на допомогу потерпілим від домашнього насильства. Але поки ми не пройшли тренінг про це, більшість жінок не усвідомлювали, що ця проблема і їх стосується. Люди в громаді казали: та навіщо нам таке треба, краще автобусну зупинку облаштувати. Коли ж дізналися про історії постраждалих, то стало очевидним, що кімната для надання допомоги постраждалим від насильства наразі актуальніша.
Ми постійно навчалися, і завдяки цьому нам багато що вдалося. Тренінги УЖФ про методологію мобілізації громад «10 кроків», ґендерно чутливе врядування – це екстракт міжнародного досвіду, це рецепт успіху, це працює. Коли ми пояснили старостам, що мобілізація і навчання принесуть зміни в нашу громаду – і розуміння, і ресурси, – вони повірили: власним коштом привозили людей на тренінги, ще й самі навчалися.
Бути мобілізаторкою – це дипломатія: говорити із кожною і кожним про їхні інтереси, їхньою мовою, спонукати до участі в житті громади.
Проєкт “Розбудова мирного, демократичного та ґендерно рівноправного суспільства в Україні – Фаза ІІ” реалізується структурою “ООН Жінки” в Україні у партнерстві з Українським Жіночим Фондом у Сумській, Чернігівській, Кіровоградській, Запорізькій, Луганській та Донецькій областях за фінансової підтримки Уряду Норвегії.