Країни розвиненого фемінізму: як їм це вдалось і що вони радять Україні

feminism

Що зробили жіночі / феміністичні громадські організації в Канаді, Великій Британії, Швеції та Норвегії, щоб політика, економіка і соціальна сфера стали ґендерно орієнтованими? Як фемінізм впливає на добробут і демократію? Які завдання для феміністичного руху України найнагальніші? Про це говорили посли чотирьох країн на панельній дискусії «Глобальні перспективи для феміністичного руху і прав жінок. Слово на літеру Ф» на першому Форумі феміністичної оргспроможності, який Український Жіночий Фонд провів для близько двохсот представниць жіночого / феміністичного руху в межах проєкту «Голос жінок і лідерство – Україна» в офлайн-онлайн форматі за підтримки Уряду Канади.

Ґендерна рівність починається з жіночих / феміністичних організацій

На цьому наголошували дипломати найвищого рангу від усіх чотирьох країн. Посол Великої Британії в Україні Мелінда Сіммонс нагадала, що саме феміністичний рух суфражисток добився виборчого права для жінок на початку минулого століття, жіночі об’єднання у профспілках – рівної з чоловіками оплати праці. З жіночого страйку в Дагенхемі (передмістя Лондона) на заводі «Форд» у 1968 році почався рух за рівну оплату праці в усій корпорації, а відтак і в інших галузях промисловості. У XXI столітті Велика Британія стала точкою відліку світового руху проти примусового носіння високих підборів: завдяки жіночим об’єднанням 130 тисяч британців підписали петицію, добилися парламентських дебатів і того, що численні компанії по всьому світу пом’якшили вимоги до дрескоду жінок.

Лариса Ґаладза, Посол Канади в Україні, розповіла про те, як жіночий рух зміг не лише виявити, а й дати відсіч проблемі насильства над жінками. 2005 року Асоціація корінних жінок Канади започаткувала програму «Сестри по духу». Упродовж чотирьох років вона відстежувала, збирала й аналізувала статистику щодо насильства проти жінок корінного населення. Дослідження жіночої організації довело тенденцію: представниці індіанського, ескімоського й алеутського народів значно частіше стають жертвами насильства, торгівлі людьми і вбивств, ніж інші жінки в Канаді. Співпраця з поліцією дозволила порівняти і поєднати результати розслідувань, розробити програми запобігання насильству. «Сестри по духу» почали співпрацювати з організаціями захисту прав людини, з органами державної і місцевої влади, привертати увагу міжнародної спільноти. Зрештою уряд визнав проблему, яка увійшла в історію як Канадська криза. Держава виділила 13 мільйонів канадських доларів для близько ста проєктів з ушанування пам’яті загиблих жінок і з профілактики насильства проти представниць корінного населення. Співпраця громадської організації з різними стейкхолдерами мала вплив і на роботу поліції, і на правосуддя, і на суспільну думку.

Посол Швеції в Україні Тобіас Тиберг запевнив, що нині він може називати себе представником феміністичного уряду країни ґендерної рівності завдяки тому, що в 1970-х роках у Швеції мобілізувався жіночий рух. Активістки руху прийшли в політику і висунули перед урядом конкретні вимоги щодо рівних прав і можливостей жінок і чоловіків. Вони були в різних партіях, на різних рівнях представництва, але об’єдналися, щоб оголосити політичний ультиматум: або уряд визнає, дотримується прав жінок і сприяє ґендерній рівності в усіх секторах суспільства, або активістки створюють жіночу партію і добиваються своїх цілей у такий спосіб. З 1994 року п’ятдесят відсотків шведського політикуму на національному, регіональному рівні, також в Європейському парламенті складають жінки. Жіночий рух у Швеції ефективно взаємодіє із профспілками. Завдяки цьому забезпечена ґендерна рівність на ринку праці: однакові підходи до оцінювання та оплати праці, рівні умови обох батьків у догляді за дітьми, обов’язок розподілити декретну відпустку між матір’ю і батьком, збереження робочого місця та платні обом батькам.

Посол Норвегії в Україні Ерік Сведал розповів, що феміністичний рух у Норвегії також активізувався в 1970-х. Почався бум жіночих організацій, їх об’єднання довкола цілей: домогтися 6-годинного робочого дня і права на припинення вагітності. Об’єднання феміністок збирали дані про ситуацію з працевлаштуванням і правами жінок у суспільстві, з неоплачуваною домашньою працею жінок. Результати національних і міжнародних досліджень доносилися до уряду – і влада розробляла нові політики з огляду на ці дані і вимоги громадянського суспільства. Посол Норвегії впевнений: саме завдяки ретельності жіночих / феміністичних організацій у зборі даних, завдяки їх згуртованості й переконливості ґендерні питання здобувають ту увагу, на яку заслуговують.

Фінансові й політичні дивіденди від ґендерної рівності

Досвід чотирьох країн розвиненого фемінізму доводить: коли ґендерна рівність стає справою не лише громадського, а й приватного і державного секторів, виграють усі, незалежно від статі. Мова цифр переконлива: коли з появою малюка робоче місце і дохід зберігаються в обох батьків, уся родина заможніша і щасливіша, ніж коли мама приречена бути вдома з дитиною, а потім наздоганяти професійний і кар’єрний «поїзд», а батько працює за двох і не емпатує дружину. Для держави рівні можливості жінок і чоловіків успішно поєднувати роботу з материнством / батьківством – запорука вищої і стабільнішої народжуваності. А це найефективніший рецепт від старіння населення, яке тягне за собою згубні економічні наслідки. З 1970-х років Швеція запровадила чоловічі декретні відпустки. Нині відпустка по догляду за дитиною триває 480 днів. Батьки можуть розділити її на свій розсуд, але щонайменше 90 днів із малюком повинен провести кожен і кожна. Тобто на три місяці батько зобов’язаний залишити роботу і провести цей час зі своєю дитиною. Робоче місце і платня залишаються в обох батьків.

У Великій Британії нині формується потужний рух із залучення жінок до високотехнологічних секторів та інших професій, які традиційно вважалися чоловічими. Водночас переоцінюється і внесок в економіку жінок, яких прийнято називати домогосподарками: вони також створюють продукти і цінності, вони є споживачами товарів і послуг, учасницями фінансової екосистеми.

Норвезький уряд також зрозумів економічний потенціал залучення батька до догляду за немовлятами: чоловіки мають право на оплачувану декретну відпустку до 50-ти тижнів. Якщо родина складається з батьків однієї статі, то обоє можуть користуватися цією відпусткою. «Ми – невеличка країна, і не можемо собі дозволити не використовувати ресурси, які несуть жінки, – каже посол Норвегії Ерік Сведал. – Якби ми знизили показники ґендерної рівності в нашій країні, то наше економічне благополуччя також би знизилося. Ми аналізуємо багато даних, які підтверджують: участь жінок в економічному житті сприяє національному достатку. Отже, ті, хто протистоїть розвитку ґендерних питань, чинять спротив розвитку країни».

І в Норвегії, і в Швеції державні дитячі садочки та школи безкоштовні і при цьому надають високоякісний догляд за дітьми. Все це робиться для того, щоб кожна людина, незалежно від статі й ґендеру, могла робити внесок у добробут своїх країни і родини одночасно. І цей внесок виправдовує всі витрати держави на розроблення, впровадження і фінансування політики ґендерної рівності. Економіку живлять люди, половина з яких – жінки.

У Канаді, перш ніж ухвалити будь-яке рішення з економічними наслідками, застосовується методика дослідження «ґендерний аналіз плюс». Аналізуються інтереси різних груп, як на них впливає певна проблема, чи у всіх груп є доступ до необхідних послуг та ресурсів. Тільки так можна отримати чіткі рішення, прогнозувати, які витрати і доходи вони принесуть суспільству.

Якщо раніше політики із застереженням ставилися до дискурсу про права жінок, то нині зрозуміли, що підтримувати фемінізм вигідно. Піклування про рівні права додає лояльності виборців і балів на міжнародній арені.

У Швеції ґендерна рівність – мейнстримна концепція, тож за дотриманням принципів рівності в усіх сферах державного управління, суспільного й економічного життя відповідає профільний міністр. А ще існує державна агенція «Омбудсмен із питань рівності». Це близько 90-та співробітників, які опрацьовують скарги на недотримання “Дискримінаційного акту” і безкоштовно представляють позивачів у суді. «Ґендерно нейтральної політики не існує, – каже посол Швеції Тобіас Тиберг. – Кожен наступний уряд, незалежно від того, чи це ліві, праві, чи ближчі до центру політичні сили, уже кілька десятирічь поспіль докладає зусиль, щоб підтримувати зв’язок ґендерного питання з іншими політичними пріоритетами».

У 2017 році жінки отримали 41% місць у норвезькому парламенті. 1986 року уперше в історії Норвегії посаду прем’єр-міністра обійняла жінка – як і половину міністерських портфелів. Ґендерні аспекти включені у кожен етап розробки політик і нормативно-правових актів – до цього зобов’язує Акт із питань ґендерної рівності 1971 року. Норвежці вдаються навіть до так званої позитивної дискримінації: якщо на посаду претендують і чоловіки, і жінки з однаковою компетенцією, роботодавець надасть перевагу жінці.

У Канаді 2015-го року прем’єр-міністром був обраний Джастін Трюдо, який зажив слави політика-профемініста. Напередодні виборів громадянське суспільство Канади вимагало від політичних лідерів проведення відкритих дебатів, присвячених правам жінок. Три з половиною мільйони канадців-учасників організацій, які протистоять насильству над жінками і добиваються їх включення в усі сфери життя країни, хотіли почути позицію і плани політиків щодо ґендерної рівності. І тодішній прем’єр-міністр, і опозиція відмовився. «Отже, жіноче питання не на часі», – коментували оглядачі. Єдиний, хто погодився взяти участь у дебатах, був ліберальний лідер Джастін Трюдо. Оскільки в нього не було опонента, він просто відповідав на запитання, і ця розмова транслювалася на широкий загал відкрито. Це дуже посилило жіночий рух. А Трюдо переміг на виборах. Тоді вперше він призначив кабінет, який на 50% складався з жінок. На запитання чому, прем’єр відповів: «Тому що зараз 2015-й, і для нас, канадців, ґендерна рівність дуже важлива».

Політичний істеблішмент Великої Британії відкрито говорить про те, що фемінізм – це не ніша. У високих кабінетах і на відкритих дебатах порушуються питання безпеки жінок у ситуаціях збройного конфлікту і участі жінок у відновленні миру. Аналізується, як одні форми дискримінації пов’язані з іншими і як вони впливають на соціальний та економічний добробут у країні. Наприклад, як визнання одностатевих шлюбів і права таких пар мати дітей може вплинути на демографію й економіку; як включення представниць національних меншин або жінок з інвалідністю позначається на обсягах валового національного продукту.

 

Слово на літеру «Ф»: території для вдосконалення

При всіх досягненнях ґендерної рівності, представники урядів усіх чотирьох країн відкрито говорять про нерозв’язані проблеми – але не як камені спотикання, а як про завдання. Президент парламенту і прем’єр-міністр у Норвегії – жінки, однак серед генеральних директорів комерційних підприємств їх усього 20%. Рівного представлення жінок у правліннях громадського сектору доводиться досягати імперативними засобами: існує 40-відсоткова квота. Завдяки цьому з 2002-го року кількість жінок серед членів правління організацій зросла з 4% до 41%. Норвежці ще не досягли абсолютної рівності в оплаті праці: жінки зазвичай отримують 87% від тієї платні, яку мають чоловіки на аналогічних позиціях. Із 70-х років участь жінок на ринку праці зросла на 44%, і все одно вона ще на 5% нижча, ніж участь чоловіків, особливо в підприємництві.

У Швеції ініціативи для забезпечення ґендерної рівності у приватному секторі ще не такі успішні, як у державному і громадському. Останні два шукають моделей для взаємно корисної співпраці. Скандинави прагнуть ідеального балансу між роботою та сім’єю, однозначної позиції щодо одностатевих шлюбів і працівниць та працівників секс-індустрії, намагаються викорінити дискримінацію вагітних, торгівлю людьми.

2019 року у Звіті про ґендерний розрив Канаді відведене 19-е місце. Це не викликає захвату у канадців і стимулює робити більше, особливо в умовах пандемії, яка збільшила насильство щодо жінок, вдарила по їхньому економічному становищу – зокрема й через те, що жінки великою мірою зайняті у професіях, вразливих до умов локдауну і до загроз для здоров’я.

Британці переймаються тим, щоб жінки були гідно представлені у владі. Наразі Палата громад лише на третину складається з жінок, а в Кабінеті міністрів – лише кожен четвертий міністр – жінка. Ґендерно зумовлене насильство, економічна й соціальна нерівність не втрачають актуальності. У Сполученому Королівстві багато стереотипів і непорозумінь щодо фемінізму. Феміністками часто вважають жінок, які ненавидять чоловіків, виступають за лесбійські стосунки, оголюють тіло в громадських місцях. Радикальні прояви є в будь-яких рухах. Справжній фемінізм – це рух за рівні права і можливості обох статей: виборчі, освітні, професійні, економічні, право самостійно обирати свій життєвий шлях і місце у суспільстві.

Дев’ять порад від країн розвиненого фемінізму

  1. Залучати чоловіків до захисту прав жінок. Коли прем’єр-міністр Канади сказав: «Я фемініст!», багато міністрів і міністерок запитали себе, чи готові повторити ці слова. І зрозуміли, що не мають іншого вибору. Олімпійський чемпіон із тенісу Анді Мюррей виступає за роботу чоловіків і жінок оцінювали й оплачували за однаковим підходом. Навіть історії простих чоловіків – не знаменитостей, які захищають права жінок, привертають увагу і знаходять відгук в обох статей.
  2. Рушій справжніх системних змін – це жіночий рух, об’єднання жіночих організацій і активісток феміністичного руху. Організаціям слід визначати спільні цілі, об’єднувати ресурси між собою і з іншими стейкхолдерами (профспілками, правоохоронцями і правозахисниками, з урядом і бізнесом, з екологічними рухами, охорони здоров’я, безпеки). Зрозумівши, що найважливіше для інших організацій і де ваші інтереси перетинаються, зможна об’єднатись і посилити кожного партнера. Продуктивність залежить від здатності взаємодіяти з іншими стейкхолдерами.
  3. Для ефективного жіночого руху потрібно будувати і постійно оновлювати стратегії: де ми зараз, чого хочемо досягнути і як нам це зробити. Визначивши цілі, слід переходити до конкретних дій, оцінювати проміжні результати, коригувати стратегії і знову діяти.
  4. Зробити голос феміністок голоснішим: медіапідтримка і селебрітіс. Соціальні мережі, традиційні засоби масових комунікацій, лідери думок нині значно відкритіші й доступніші, ніж десять і двадцять років тому. Їх слід активно використовувати для впливу на на ухвалення рішень. Потужні комунікаційні кампанії, такі як #MeToo або #HeForShe, допомагають відстоювати принципи, доносити фемінізму до широкого загалу. Про права жінок постійно говорить акторка Емма Вотсон, яка грала Герміону у фільмах про Гаррі Поттера. Особистість, яка висловлюється на користь ґендерної рівності, масове охоплення аудиторії та постійний дискурс додають рухові впливу.
  5. Залучити більше жінок до розбудови миру. Світова практика свідчить: миротворчість більш стала і тривала, коли в ній беруть участь жінки.
  6. Не замовчувати складні й незручні питання. Сексуальна просвіта і комерційні секс-послуги, нерівний доступ до охорони здоров’я, репродуктивні права і припинення вагітності, різниця в академічній успішності хлопців порівняно з дівчатами, COVID і доступність базових послуг. Дискримінація починається там, де немає чітких правил і відкритої дискусії.
  7. Формуючи власну позицію і суспільну думку, орієнтуватися на факти, статистику, результати серйозних досліджень ґендерного спрямування. Підвищувати рівень обізнаності політиків та інших центрів ухвалення рішень щодо економічного значення рівної участі, рівних можливостей для жінок та чоловіків. Розуміти, що зміна сприйняття і поведінки потребує часу. Тож починаючи з найбільш раннього віку, з дитсадочка і молодшої школи слід пояснювати важливість рівних прав.
  8. Не боятися тих, хто проти ґендерної рівності. Завжди є ті, хто не сприймає рівноправність. Із цими голосами не потрібно боротися – нехай вони звучать тихо на периферії. Слід додавати гучності голосам жінок.
  9. Знати свої права і стежити за тим, як Україна виконує міжнародні зобов’язання і власні закони. Конвенція ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, закони «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», «Про запобігання та протидію домашньому насильству», дискурс довкола Стамбульської конвенції, – щоб ефективно захищати права, їх передовсім слід вивчити, зрозуміти, не боятися ставити запитання і вимагати відповідей.

Леся Ярошенко