Виклик: захистити беззахисних від вірусів і людей
У Вінниці немає притулку для бездомних осіб. У місті, яке неодноразово визнавали найкомфортнішим в Україні, трьомстам людям, з яких третина – жінки, жити ніде. «До карантину вони хоч якось могли помитися, зігрітися і поспати на вокзалі, в електричках. Але залізничне сполучення припинилося 17 березня, а разом із ним – і примітивне забезпечення базових потреб безхатьків. Їх стало ще більше: поки не ходив транспорт, у Вінниці «застрягли» люди з інших регіонів. Хліба і води вони не могли купити, адже в магазин без маски не пускають, – вводить у курс справи керівниця ГО « ІПЦ «ВІСь» Світлана Дубина. – Коли наші волонтерки побачили бездомних у масках і спитали, звідки засоби захисту, то виявилося, що зі смітників».
Жінок і дітей вулиці виганяли із підземних переходів, де вони могли хоч трохи зігрітися, адже весна у нас видалася аномально холодною. Навіть доброчинні обіди тимчасово перестали роздавати – масові зібрання були заборонені.
Тим, у кого є житло, невеличка пенсія чи зарплата, – літнім жінкам і соцпрацівницям, які їх доглядають, також не було за що купити достатню кількість масок та дезінфекторів.
Рішення: температурний скринінг, засоби захисту, дезінфекція, чиста вода і гучний голос
Завдяки гранту Українського Жіночого Фонду ГО «ВІСь» закупила передовсім медичні маски, питну воду і антисептичні серветки. Чимало їхніх клієнток алкоголізовані, тож спиртовмісні дезінфектори в цьому випадку були недоречними. Волонтерки «Сестринської толоки» приєднувалися до соціальних патрулів і самотужки роздавали все це безхатченкам. До середини червня, поки трималися холоди, чиста вода і серветки були ще і єдиною можливістю підтримувати гігієну. У другій хвилі проєкту маски роздавали повторно.
Уперше в місті провели температурний скринінг бездомних. Кожній вручали пам’ятку «Сестринської толоки» про те, куди звертатися, якщо захворіли або якщо їх виганяють, погрожують, ображають.
Організація не дозволила міській раді забути про безхатьків. «Ми розуміємо, що люди вулиці – не електорат, тому так виглядає, що владі вони фактично не потрібні. Але ми постійно озвучуємо проблеми безпритульності через звернення, через роботу в дорадчих органах, апелюючи до прав людини. Бездомних принаймні менше ганяють, не перестають виділяти ресурси для соціального патрулювання. До карантину представники департаменту соціальної політики навіть встигли пошукати приміщення для шелтера. Зараз це питання відклали як непріоритетне через коронавірус, але ми постійно нагадуємо про нього», – пояснює Світлана Дубина.
Соціальних працівниць також забезпечили засобами захисту. Вони змогли обробляти принаймні дверні ручки і пакунки, які регулярно приносять підопічним (літні самотні жінки не мають змоги ходити до магазину, тому необхідне їм купують працівниці соціальних служб).
Несподіванки антикризового проєкту
Обираючи, в кого купувати захисні маски, «ВІСь» надала перевагу місцевому соціальному підприємству, де працюють жінки з інвалідністю.
Попри те, що «клієнти» громадської організації – не медійні і не «мімімішні», «ВІСь» показувала в медіа свою роботу такою, як вона є. Фото, відео, історії і прохання про допомогу публікувалися під хештегом #сестринська_толока. Щирість привернула увагу благодійників: завдяки їм безхатченки в холодний час отримували гарячий чай і печиво.
Активність «Сестринської толоки» в соцмережах дала можливість працівницям сільських та районних геріатричних закладів Вінниччини дізнатися про можливості проєкту і отримати допомогу для тих стареньких, які перебувають у будинках престарілих і про яких дуже часто забувають. 17 закладів у віддалених районах отримали маски і дезінфектори.
Несподіванкою стало і те, як подбали благодійники про літню мандрівницю Софію (а часом вона називає себе Марією): їй подарували нову «кравчучку» замість старої, що зламалася. Поки вінничани могли вільно переміщуватися, вони не помічали людей вулиці. Коронавірус показав містянам «невидимих» і викликав співчуття.
Що далі: від реакції на кризу до системних змін
Громадська організація «ІПЦ «ВІСь» продовжує шукати можливості, щоб убезпечувати від хвороб, голоду і антисанітарії найнезахищеніших. Коронакриза виявила слабкі місця в соціальному захисті багатьох дискримінованих груп. Системним рішенням має стати відкриття притулку для тих, хто втратив житло.
«Зрілість громади визначається ставленням до нужденних. Часом у міській раді мене запитують, скільки з них повертається до нормального життя. А яке воно, нормальне, правильне життя? Завжди і всюди є невеликий відсоток людей, які відрізняються від титульної більшості. Завдання громади – забезпечити їхні базові потреби. І, що важливо, то має бути зроблено вчасно», – підсумовує Світлана Дубина.