«Справа мого життя»: як Марія Кузьміна створила клуб з плавання в ластах

Як і де вести власну справу, коли живеш в одному місті, але подумки повертаєшся додому в інше? Марія Кузьміна знає: головне мати мінімум свого інвентарю, і тоді можна впевнено і незалежно діяти.

Марія — професійна спортсменка, членкиня національної збірної, спеціалізується на плаванні в ластах. До початку повномасштабного вторгнення вона мешкала у Харкові і вела там спортивні заняття для дітей. Справи йшли угору, до клубу плавання ходили близько 4О учнів.
Але із повномасштабною війною і такими частими обстрілами Харкова учні роз’їхались, клуб призупинив свою діяльність, та і сама Марія вирішила рятуватись від небезпеки. Так вона опинилась у Луцьку.

На новому місці Марія працювала тренеркою, допомагала залучати дітей до плавання на волонтерських засадах. Спортсменка завжди була впевнена, що усі діти талановиті і вона ставила собі за мету розкривати здібності учнів без фізичного та психологічного тиску.

Марія пройшла навчання в Центрі підтримки жіночого бізнесу, де здобула необхідні для ведення власної справи знання, та написала бізнес-план. Поки вона шукала житло у Луцьку, на сторінці одного з  благодійних фондів побачила оголошення про грант в межах проєкту «Економічні можливості для жінок, які постраждали від війни», який Український Жіночий Фонд втілив за підтримки структури ООН Жінки і Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН.

«Подумала, що нема чого втрачати, я можу робити для себе тільки краще», —  згадує сьогодні Марія.

Марія подала заявку на грант, виграла і вклалась у купівлю інвентарю, необхідного для проведення занять із плавання. Це стало початком її власної справи і реалізації давнішньої мрії — свого клубу плавання у ластах. Марія знайшла у Луцьку басейн і почала запрошувати дітей до групи. Її син навчався у луцькій школи, тож Марія попросила вчителів розіслати інформацію по Viber-групах батьків учнів. Вона також писала у соціальних мережах та розвішувала оголошення у самому приміщенні басейну. Потроху з’являлись перші учні, а далі допомогло «сарафанне радіо». І от вже у травні у клубі було 25 осіб: одна група і 15 учнів, що займались індивідуально.

Та поки клуб потрошку розвивався у Луцьку, Марія все одно думала про рідне місто і хотіла повернутись додому, у Харків. В певний момент вона на це таки зважилась. При цьому розвиток власної справи не зупинився. По-перше, жінка отримала досвід, з яким зможе реалізувати й інші клуби плавання. По-друге, інвентар, закуплений завдяки грантовій підтримці, дає можливість відкривати свою групу у будь-якому басейні. Також Марія визнає: нова діяльність допомогла їй збільшити доходи. Зараз спортсменка продовжує свою справу у рідному Харкові вже як незалежна підприємиця із власним клубом.

Марія ділиться відчуттями: «Я на новому рівні, тому що я нарешті втілила в життя те, що я завжди хотіла – щоб у мене був свій інвентар, щоб я була незалежна. Я можу прийти до будь-якого басейну України і взагалі не переживати, що мені не вистачить дошок чи ласт. У мене розв’язані руки, я можу робити все, що завгодно».