Отримуючи допомогу, люди не усміхались, а плакали
Коли ГО «Центр розвитку «Жіночий світ» почала втілювати проєкт за грантом швидкого реагування від Українського Жіночого Фонду, в Запоріжжі були порожні полиці, а між містами і селами області зупинилося сполучення. Населені пункти лишилися без харчів і ліків через порушену логістику. Більшість підприємців, які займалися торгівлею, призупинили діяльність або евакуювалися з області. Ті, хто намагалися працювати в умовах активних бойових дій, щодня мусили знаходити нові рішення поставки і доставки в хитких обставинах: шукати нових постачальників і мінімальні ціни, пальне, орієнтуватися, які дороги проїзні і відносно безпечні, вміти проходити блокпости.
«Я переселенка з 2014 року, – розповіла керівниця «Центру розвитку «Жіночий світ» Олена Зіновенко. – Мій досвід роботи в умовах небезпеки і невизначеності свідчить: щоб знаходити і доставляти необхідне, потрібні гнучкі місцеві підприємці з відповідними дозволами, перепустками і налагодженими контактами. У нас є така людина. Ми знайшли те, на що був запит у віддалених населених пунктах. Інформацію про потреби збирали завдяки відпрацьованій у межах коаліції 1325 «Запоріжжя: Жінки. Мир. Безпека» комунікації з органами місцевого самоврядування та ініціативними групами громад».
Дефіцит був не лише з власне харчами, засобами гігієни та ліками. Щоб передавати пакунки до містечок і сіл, співробітниці та волонтерки жіночої громадської організації налагодили фасування, домовилися з обласною радою про приміщення для безпечного зберігання товарів.
«Наш штаб розташувався поряд із волонтерським центром, який приймав людей, врятованих від вогню й окупації. Парадоксально, але мене найбільше вразили навіть не переселенці, а сільські жінки, діти й літні люди, до яких ми привозили допомогу. Я бачила дітей, які взимку ходили босі або у капцях. Побутує думка, що в часи війни в селі легше вижити: мовляв, якась картоплина виросте і курка бігає. А от і не бігає. Я бачила сім’ї, яким буквально немає чого їсти. Самотній дідусь, який побачив палицю ковбаси, плакав. Хворі на діабет і розсіяний склероз, отримавши необхідні медпрепарати, обливалися слізьми. Мені було боляче бачити, що люди, отримуючи допомогу, не усміхаються, а плачуть», – розповідає Олена Зіновенко.
Подібні враження і у Світлани Сітнік із Харківської обласної молодіжної ГО “Харківський центр волонтерів”. З першого дня війни організація почала приймати заявки на допомогу через дзвінки й соцмережі. Невдовзі створила штаб швидкої оперативної гуманітарної допомоги для жінок та дівчат вразливих груп. Звертаються переважно багатодітні родини, люди з івалідністю й літні жінки з віддалених від Харкова селищ. У дні, коли люди опинилися без роботи, відрізані від транспорту і постачання будь-чого, їм потрібні харчі, медикаменти, одяг, дитяче харчування – і відчуття, що вони не самотні.
«Одній із наших підопічних, мамі знерухомленої дівчинки, до війни допомагали соціальні служби, благодійні організації. З 24 лютого ця підтримка зникла. Мама постійно прив’язана до дитини: навіть якби у крамницях щось продавалося, вона все одно б не могла вийти з дому навіть по хліб. Евакуюватися вони також не можуть, адже дитині нашкодить переміщення. Ми самі знайшли цю сім’ю, відрядили до неї волонтерів із харчами. Мама і донька були в емоційній безодні, почувалися покинутими, нікому не потрібними. Ми навідуємо їх, а наша волонтерка-психологиня надає таким родинам телефонні консультації. Якби не швидкий грант від Українського Жіночого Фонду, ми б не впорались і не змогли відповісти на всі звернення», – переконана Світлана Сітнік.
Родини поліцейських: ввечері під обстрілом – зранку вже на службі
Через військову агресію Російської Федерації проти України до Запоріжжя евакуювалися сотні співробітниць і співробітників Національної та Патрульної поліції з Маріуполя, Мелітополя, Бердянська та інших окупованих на той час територій. «Рятуватися їм було подекуди складніше, ніж звичайним людям. Вони мусили ховати посвідчення поліцейських, щоб не стати мішенню окупантів. Родини правоохоронців розповідали, що росіяни розпитували дітей, де працюють батьки – в ці хвилини ноги службовців ставали ватяними, адже дитина мимохіть, просто говорячи правду, могла спровокувати загибель свою і батьків. Із деяких евакуаційних автобусів на блокпостах без пояснень виводили людей і розстрілювали на очах у попутників», – розповів Тимофій Сайтарли, координатор підтриманого УЖФ проєкту ГО «Безпечний простір». Організація вже понад три роки співпрацює з місцевою поліцією в межах меморандумів про співпрацю і громадської консультативної групи, тож тримає руку на пульсі потреб жінок-поліцейських.
Тимофій пояснив, що до Запоріжжя поліцейські прибували без форми і без літнього одягу. Але, на відміну від цивільних евакуйованих людей, службовиці і службовці не мали часу приходити до тями і шукати адекватне вбрання. Наступного дня вони мусять виходити на службу, та ще й у посиленому режимі.
«Більшість жінок-поліцейських цілодобово виконують обовʼязки із патрулювання та охорони громадського порядку, реагування на виклики. Вони боронять країну від злочинності. При цьому не мають змоги придбати одяг і засоби гігієни: в усьому дефіцит, а часу на пошуки катастрофічно бракує в їхньому графіку. Шістдесят охорониць безпеки перебувають у відпустці по догляду за дитиною віком до двох років. Багато з них – дружини військових, у деяких чоловіки залишися без роботи. У таких жінок немає ресурсів, щоб придбати засоби догляду за дітьми. Люди, бізнеси, організації охоче допомагали з бронежилетами. А от базові потреби не були закриті. Грант швидкого реагування Українського Жіночого Фонду, який отримала наша громадська організація, допоміг нам закупити підгузки і креми для догляду за малюками, які ми передали матерям-поліцейським. Для жінок, які несуть службу за місцем дислокації, ми придбали шкарпетки, пошили літні балаклави і футболки. Купити їх на той час було не можливо, тому ми вирішили питання по-іншому. Знайшли в Запоріжжі підприємця, переселенця з Донецька, який до війни займався пошивом авточохлів. Він залучив п’ять закрійниць і швачок, які через війну лишилися без роботи. Жінки взялися до справи з ентузіазмом, зняли з жінок-поліцейських мірки, зробили викрійки», – поділився координатор проєкту. Коли організація відповіла на базові матеріальні потреби службовиць, прийшов час шукати ресурси для незалежної психологічної підтримки охорониць ладу і спокою.
Грант швидкого реагування від УЖФ із неочікуваною додатковою цінністю
За підтримки УЖФ Благодійний фонд «Харків з тобою» у гострій фазі бойових дій допомагав жінкам і дітям підтримувати гігієну, зберігати гідність і убезпечуватися від хвороб, які може спричинити антисанітарія. Тисячі мешканців Харківщини зіштовхнулися з тим, що крамниці зачинені або до них потрібно добиратися під обстрілом, розірвані ланцюжки постачання, немає доступу до води і вбиралень. Фонд цілодобово роздавав мило, зубні пасти, вологі серветки, прокладки й підгузки. За підтримки УЖФ вдалося налагодити відправлення засобів гігієни у віддалені громади.
Головна ж цінність співпраці з УЖФ, на думку керівниці БФ «Харків з тобою» Наталії Яковлевої, в тому, що вона навчилася ефективно мобілізувати ресурси і звітувати про них у надзвичайних і польових умовах. «УЖФ – чи не перший в Україні донор, який зміг адаптувати грантові процедури до реалій війни. Форма заявки, яку можна заповнити хоч із телефона у підвалі, хоч серед поля – і вона максимально інформативна. Підтвердження того, що ми отримали грант, надійшло через SMS, коли не було доступу до інтернету. Форма звіту, яка засвідчує цільове використання коштів і при цьому не забюрократизована. Ці навички дозволили нам навчитися результативно подавати запити і до бізнесу, і до ОГС».