Допомога з гідністю
Вінниччина і Хмельниччина – лідерки за кількістю прийнятих переселенок і переселенців, які вимушені були покинути свої міста й села через російську військову агресію. Станом на середину квітня 2022 року офіційно зареєстрованих внутрішньо переміщених осіб у цих областях було понад сто тисяч. «Але не всі реєструються. Хтось не планує надовго затримуватися, хтось проїжджає транзитом – і далі на захід. А допомогу місто надає тільки офіційно зареєстрованим і лише один раз», – пояснює Світлана Дубина, голова громадської організації «ВІСЬ» (Вінниця), яка завдяки гранту швидкого реагування Українського Жіночого Фонду забезпечує переселенок і їхні родини товарами першої необхідності. Пані Світлана наголошує, що люди раді будь-якій допомозі, однак стандартні набори не всім підходять. Комусь передовсім потрібно наїстися, а комусь – випрати або змінити весь одяг, щоб позбутися підвального запаху. Тому «ВІСЬ» дає їм саме те, чого вони потребують – стільки разів, скільки можуть собі дозволити. «Ми розмовляємо з людьми, а не видаємо торбу мовчки. Ми запитуємо про їхні історії та потреби, а не про довідки. Це забирає ресурс, але це важливо – допомагати з гідністю», – переконана Світлана Дубина.
П’ять переселенок, які були підопічними ГО «ВІСЬ», стали її волонтерками. Вони підтверджують думку про те, що людям у біді потрібні не лише харчі, засоби гігієни і ліки, а людяне ставлення, увага і можливість бути корисними. Навіть діти-переселенці залюбки діляться іграшками одне з одним.
Слухають підопічних і в іншій вінницькій жіночій організації. Координаторки підтриманого УЖФ проєкту швидкого реагування стали вінничанками 2015 року, коли покинули рідну Луганщину через війну. Для них тоді також найважливішим було, щоб їх вислухали і зрозуміли.
За останні півтора місяці в офісі вінницької жіночої організації вони почули сотні історій, до яких неможливо звикнути – скільки не слухай. Жінки розповідають про долі тих, кому допомагають, не стримуючи сліз: про жінок, які народжували в підвалах і в дорозі під час евакуації; про мешканку окупованої на той час Київщини, яка на останньому тижні вагітності під обстрілом була за кермом, а на пасажирському сидінні везла переноску для немовляти. Про маму хлопчика з нирковою недостатністю: «Вони намагалися пересидіти в укритті. Але дитині з її діагнозом не можна було мерзнути: почалося загострення хвороби. Невдовзі у батька дитини стався серцевий напад. Коли у сусідній двір влетіла ракета, жінка витягла обох із підвалу і посадила в авто. Зеленого коридора не було, траса під прицільним вогнем. Врятувало тільки те, що жінка знала об’їзні дороги. Їй доводилося їхати по трупах односельців. Вона плакала, кричала, хрестилась, але їхала далі. Зараз жінка не може спати: уві сні бачить людей, по трупах яких проліг шлях порятунку її сім’ї. З нею працює психологиня, яка також врятувалася з гарячої точки».
Запит на психологічну допомогу серед переселенок, працівниць і волонтерок жіночих/феміністичних організацій в рази вищий за можливості її надати. Тому завдяки підтримці УЖФ вінницька організація проводить вебінари для непсихологів про елементарні прийоми першої психологічної допомоги: як вивести людину зі ступора або істерики, як не провалитися в емоційну яму самій, коли надаєш підтримку іншим.
Закони множення взаємної підтримки
Керівниця іншої вінницької організації в перші дні війни віддала своє помешкання родині з п’ятьма дітьми із зони бойових дій, а сама перебралася жити до сина. «Поки не з’явилася змога допомагати переселенкам системно, для мене було важливо підтримувати жінок хоча б власними силами – посій перші зерна добра, і вони помножаться. Завдяки гранту від УЖФ наша організація змогла швидко закрити потребу прихистків, яких за лічені дні в місті стало майже втричі більше. Торгівельна структура продала нам засоби гігієни й ліки з неочікувано величезною знижкою. Торговий центр дозволив використовувати їхній склад для нашої гуманітарки безоплатно. Пледи, чайники, ліхтарі – в чудовому стані і часто зовсім нові, – люди просто дарували. На зекономлені гроші ми змогли побудувати санвузол в одному з укриттів», – розповідає керівниця жіночої організації.
Її підопічні стають волонтерами. Зокрема молоді маріупольці. Вони прибули до Вінниці вп’ятьох: сестра, брат, а також сім’я братової дівчини: її менший братик і батько. А мама під час війни померла від ковіду в лікарні, її навіть не змогли поховати. Маріупольці три тижні ховалися в бомбосховищі. Їжа давно скінчилася, воду брали з калюж. Коли висохли калюжі, молоді люди вирішили виїжджати з міста, міркуючи: якщо й помирати, то швидко. Однієї ночі вони позбирали на вулиці колеса з інших понівечених автівок, заклеїли скотчем розбиті вікна – і вирушили. На блокпостах окупанти роздягали їх догола, шукали патріотичні татуювання. Не знайшовши, дозволили виїхати. Перші українці, яких зустріли переселенці, дали їм води – і молоді люди ніяк не могли напитися. Далі був хліб, який ніколи так не смакував. Думали, що у відносно спокійній Вінниці довго-довго спатимуть – але не змогли. «Я ночами дивлюся в стелю і згадую себе до війни. У мене все було, а я не почувався щасливим, не розумів, у чому сенс мого життя. Виявилося, що в хлібі й воді: якщо вони є, ти живеш».
Системні рішення жіночих/феміністичних організацій та коаліцій
Вінницькі та хмельницькі жіночі організації організовували зустрічі з переселенками, щоб поговорити про перспективи. Однак виявилося, що в матерів маленьких дітей (а їх більшість) немає бачення, що робити далі. Одні щойно приїхали, не орієнтуються в новому місті, ще не вийшли зі стану шоку; чиєсь місто захоплене ворогом або під загрозою окупації, у когось зруйнований дім, більше немає роботи й дитячого садочка. Жіночі організації намагаються вибудувати екосистеми волонтерства й жіночого руху в громадах, які приймають переселенок і переселенців, як тимчасове рішення для зайнятості і життєзабезпечення людей, вимушених покинути свої домівки через бойові дії.
Жіночі/феміністичні організації та ініціативні групи Хмельницької області створили об’єднаний волонтерський центр «Захист» на базі центру соціально-психологічної адаптації для родин учасників АТО/ОСС, заснований за підтримки УЖФ. Осередок координує збір допомоги для українського війська та постраждалих від бойових дій. Волонтерки й волонтери не лише збирають, пакують і доставляють гуманітарну допомогу й амуніцію, вони самостійно виготовляють консерви, маскувальні сітки і протитанкові загородження у колосальних обсягах. Напередодні Великодня готують традиційну випічку для військових і цивільних, які не мають змоги готуватися до свята. «Захист» піклується і про нове життя, якому не легко проростати в умовах війни: перинатальному центру передали набори для передчасно народжених діток. Волонтерські групи проводять заняття з першої домедичної допомоги в критичних станах, а також з історії та української мови.
«Якби не попередній досвід взаємодії в коаліції «Жінки. Мир. Безпека. Хмельниччина 1325», створення і розвиток якої підтримує Український Жіночий Фонд, ми б не змогли заснувати такий потужний волонтерський центр, як «Захист». До коаліції входять ветеранки АТО/ОСС, працівниці та працівники, службовці та службовиці Академії прикордонних військ, Національної гвардії, Національної поліції, місцевих органів влади та громадських організацій. Усі знають ситуацію у своїх галузях і вміють співпрацювати», – переконана Тетяна Баєва, координаторка коаліції, голова громадської організації «Подільський центр «Гендерна рада»».
Досвід, вузька спеціалізація й репутація організації, яка працює на результат, допомогли вінницькій ГО – грантерці УЖФ, не лише евакуювати за кордон понад сто людей з інвалідністю, а й закласти підвалини для їхнього повернення і нового рівня життя в мирній Україні. В організації працюють здебільшого жінки з інвалідністю й ті, хто опікуються людьми з інвалідністю. Люди з онкологією, цілком знерухомлені й маломобільні пацієнти, люди з ментальними розладами не можуть довго перебувати у бомбосховищах, не можуть самостійно евакуюватися, потребують постійного лікування і догляду. Завдяки гранту швидкого реагування від УЖФ вінницька громадська організація закупила сумки-холодильники. У них під час евакуації транспортуються медикаменти, які потребують дотримання температурного режиму. ГО завершує устаткування центру, в якому надаватиме послугу підтриманого проживання для людей з інвалідністю, коли вони повернуться в Україну. Матері дітей з інвалідністю зможуть залишити в центрі своїх синів і доньок на кілька тижнів, поки наведуть лад у власних оселях або знайдуть тимчасове помешкання, якщо їхнє зруйноване. «У нас є спеціальні санвузли і засоби транспортування, майстерні та інші заняття, наші люди вміють доглядати дітей із різними нозологіями. Це розв’яже матерям руки і не травмуватиме зайве дітей: вони бачитимуть і відчуватимуть піклування, а не руїни їхнього колишнього життя», – каже керівниця жіночої громадської організації.