«Вона була виплакана болем насправді, бо хотілося підтримати всіх людей з постраждалих від війни областей», — згадує Галина.
Водночас у підприємиці виникали думки, що не час стояти на місці, потрібно діяти, аби давати людям роботу, нарощувати виробництво та не дозволяти великій війні призупинити бізнес. Уже тоді було розуміння, що запит цільової аудиторії значно ширший за наявні позиції. Щоб виправити таку ситуацію, потрібно нарощувати виробничі потужності, що означає додаткові витрати. Разом з дочкою, яка заснувала бренд, та її помічницею вони почали звертати увагу на грантові конкурси, серед яких натрапили на оголошення від Українського Жіночого Фонду про гранти в межах проєкту «Економічні можливості для жінок, які постраждали від війни», який впроваджувався за підтримки структури ООН Жінки і Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН.
На той час бізнес найбільше потребував ґудзикової та петельної машин, вартість яких була трохи більшою за суму гранту, тож Галина подала заявку, плануючи докласти різницю з власних заощаджень. Нове обладнання мало допомогти оптимізувати пакувальний процес, заощадити робочий час працівниць та підвищити швидкість виготовлення виробу і його якість.
Також підприємиця планувала орендувати додаткове приміщення, аби нарощувати виробничі потужності і забезпечити комфортну роботу більшій кількості найманих працівників. З цього пункту й почали: зробили в новому цеху ремонт, а потім придбали та встановили обладнання. Так підприємиці вдалося створити замкнений автоматизований цикл виробництва, що привело до збільшення кількості виготовленого одягу на 15% та скоротило до двох годин роботи швачки на день.
«Використання нових машинок помітне одразу, воно робить сорочки презентабельнішими та скорочує кількість ручної роботи. Також обладнання дозволяє удосконалювати наявні моделі», — додає підприємиця.
Швидкість виготовлення товарів та їхня кількість зростали, тож Галина почала шукати директора з виробництва, аби адмініструвати процеси. На цю посаду прийшла переселенка з великим досвідом в швейній промисловості. Вже зараз Галина робить висновок: залучення цієї фахівчині допомогло покращити внутрішні процеси.
Оскільки попит на вишиванки в Україні достатньо високий, Галина прогнозує, що для її бізнесу залишається багато простору для створення нових моделей, аби задовольнити потреби найвибагливіших покупців, тож масштабування виробництва — завдання на довготривалу перспективу.
«Люди хочуть повертатися до своєї історії і культури, вони хочуть показувати, хто вони і звідки. І вишиванка дозволяє їм це робити і тут, в Україні, і за кордоном», — підсумовує вона.