Жіноче швидке реагування: Донеччина, Луганщина

Упродовж 4 – 30 березня 2022 р. Український Жіночий Фонд надав 39 грантів швидкого реагування сумою 8 268 766 грн жіночим/феміністичним організаціям у більшості областей України. Завдяки цим грантам стає можливою евакуація мирних мешканців із зон активних бойових дій, облаштовуються притулки, підтримується життя людей в укриттях, вибудовуються системи взаємодії між організаціями громадянського суспільства, волонтерськими групами, бізнесом і владою. Дбаючи про безпеку учасниць жіночого/феміністичного руху, до Перемоги ми не називатимемо їхніх імен і організацій. Наразі розповідатимемо, як у кожному регіоні гранти швидкого реагування рятують життя в розпал війни і дають надію на повернення до миру.

Еквілібристика жіночої допомоги

Більшість грантових проєктів для Донеччини і Луганщини змінюються в процесі втілення. Планували облаштувати укриття в Сєвєродонецьку кухнею й санітарними умовами, щоб вісімдесят жінок, дітей і літніх людей могли перебувати в ньому тривалий час – але за ніч простір розбомбили. Кошти швидко перепрофілювали на потреби людей, які залишилися на лінії вогню або потрапили під окупацію. «До населених пунктів Луганщини, захоплених російськими військами, не доходить постачання з України. Ворог просто обрубав усі можливості допомоги людям. Там критично бракує протизапальних, серцево-судинних медпрепаратів, інсулінів, антибіотиків, засобів гігієни, особливо для немовлят. Ми в контакті з головними лікарями Луганщини і військовими адміністраціями, з волонтерами області. Завдяки гранту УЖФ знаходимо і закуповуємо необхідне, передаємо своїми каналами, про які зараз не можна говорити. Частину гранту планували використати на психологічну підтримку постраждалих і свідків насильства. Наразі на Луганщині цей задум вже неможливо втілити. Ми робимо це для евакуйованих людей, які зупиняються в шелтері Кам’янця-Подільського», – розповідає координаторка підтриманого УЖФ проєкту в Луганській області.

Один із грантів для Донеччини довелося на льоту перепрофільовувати з допомоги людям в укриттях на забезпечення евакуації та притулків. «Ми веземо людей із Краматорська у Дніпро, там заправляємось і забираємо гуманітарку. У Дніпрі ще є змога залити пальне за заявленою ціною 44 гривні за літр. На Донеччині це або не можливо, або по 90 гривень за літр. Повертаємося під обстрілами з ліками, одягом, посудом, харчами. Передаємо все до двох притулків у Святогірську та Білозірці, які прихистили близько 270-ти людей. На початку евакуації багато допомоги надавали місцеві мешканці. Тепер і в них дефіцит усього, тож критично важлива допомога з-поза Донеччини (тут і благодійниками вже майже нема кому бути, і постачальників складно знайти, а ще складніше – довезти). А потрібно геть усе: в евакуацію люди вирушають з нічим. Дві жінки з трьома дітьми 4-6 років йшли з Ізюма (Харківська область) до Святогірська дві доби, подолали понад сорок кілометрів пішки. Ночували в канавах, щоб при обстрілі їх не зачепило осколками. А перед тим жили в підвалі. Усі хворі, обшарпані, без жодних засобів до існування», – розповідає керівниця організації на Донеччині, яка однією з перших отримала грант швидкого реагування УЖФ.

Жінки – найвразливіші і найсильніші водночас

жінки, війна, допомога Осердя ще однієї підтриманої УЖФ у перші дні війни організації складають багатодітні і самотні матері. Вони залишилися на Донеччині, в зоні бойових дій, щоб врятувати поранених, жінок з інвалідністю та інших маломобільних з різних причин жінок та дівчат. Керівниця організації, мама чотирьох дітей, разом з іншими учасницями та учасниками волонтерської групи вивозила людей із зони обстрілу та доставляла гуманітарну допомогу. Під час одного з рейсів її авто потрапило під прицільний обстріл. Два наступні дні вона дуже погано почувалась, але продовжувала їздити в рейси разом з іще 30-ма водійками та водіями. У жінки стався розрив кишківника і внутрішня кровотеча, її прооперували. Але до втрати свідомості вона продовжувала перевезення. «Мені важливо було сідати за кермо і показувати кожній і кожному, що жінка не піддається страху, що жінка керує процесами. Це піднімає дух іншим жінкам і дає стимул чоловікам. Зараз я з лікарні координую роботу організації. Щойно стає тихіше, колона наших машин вивозить людей із зони обстрілу до тимчасового прихистку. Там ми їх реєструємо, відмиваємо, поселяємо. Тих, кому по силі скористатися евакуаційним поїздом, доставляємо до Краматорська. Найвразливіші родини (з важкими формами інвалідності, з багатьма дітьми) доставляємо до Дніпра, звідки наші партнери везуть їх автомобілями на захід. Але їдуть у безпечніші місця не всі. Парадокс, але частина матерів, відіспавшись після порятунку, вирішує залишатися з нами і рятувати тих, хто не спав і не їв уже кілька тижнів», – ділиться травмована координаторка.

Приклад героїчних жінок надихає чоловіків. 5-річну Марійку разом із 11-ма її сусідами по підвалу рятувальниці витягли за кілька хвилин до того, як будинок остаточно завалився. Евакуаційний автомобіль ворог намагався знищити, пошкодив колеса. До місця, де на дитину чекав дідусь, доїжджали вже на колісних дисках. Дідусь забрав не тільки Марійку, а всіх дванадцятьох. Згодом переселенці гуртом знайшли його доньку в лікарні, допомагали з’єднати інші розірвані родини. Багато дітей лишилися з літніми родичами: батьки відправляли дітей, як їм здавалось, у безпечніші місця, а самі лишалися працювати. 16-річна Ліза після евакуації з Ізюма не розмовляла. А коли змогла говорити, розповіла, що її мама – в Одесі. Ліза тижнями не спала: боялася померти уві сні, так і не обійнявши маму.

Мовчав і семирічний Ваня. І коли волонтерки намагались дізнатися його ім’я, і коли виявили на його ніжці осколкову рану на пів стегна, і коли привезли на операцію, і коли в лікарні сказали, що немає можливості залишати дитину в стаціонарі, щоб робити перев’язки. «За Ваню говорили ми – і з головним лікарем, і з мером міста (після цього він взяв дитину під особистий патронат). Ми і з-під землі дістанемо, і до зірок досягнемо», – запевнила координаторка проєкту швидкого реагування.

Вчасно, гнучко, просто – тільки так працюють гранти у воєнний час

Український Жіночий Фонд запустив грантову програму швидкого реагування для жіночих/феміністичних організацій 28 лютого 2022р., вже на п’ятий день війни. Форми проєктної заявки, бюджету і звітності – максимально спрощені. Рішення про надання гранту ухвалюються впродовж 72 годин після отримання заявки. Грантові менеджерки в укриттях та в евакуації відкриті до консультування та спілкування з усіма грантерками. Надіслати запит на грант, оперативно змінити статті бюджету і відзвітувати про використані кошти кожна організація може зі смартфона і за повільного інтернету.

«Мінімальні грантові процедури потрібні, адже прозорість і підзвітність – це фундамент доброчинності. Ми цінуємо те, що УЖФ знайшов баланс між системністю і гнучкістю. Ніколи не знаєш, коли і де в зоні бойових дій зникне зв’язок і електрика, чи їх відновлять. Чи не підірветься машина з людьми і гуманітаркою. Чи доживуть до завтра представниці організації, відповідальні за грант. У кожному регіоні своя комендантська година, а ввечері – світломаскування. Такі реалії війни, «черевички» мирного часу на нас не налазять, потрібні зручні «берці», щоб жіночий/феміністичий рух міг рухатися. Багато донорських організацій, які були активними на Сході України, ще до початку війни перемістилися в безпечніші місця в Україні або виїхали за кордон, заморозили свою діяльність або намагаються працювати за стандартами мирного часу. Перепрошую за прямоту, але це правда. Чим швидше ми діємо, тим більше життів врятуємо. Допомога цінна тоді, коли приходить вчасно. Якби ми не отримали кошти Українського Жіночого Фонду саме в той день, коли ще можна було закупити пальне для евакуаційних автомобілів – 4534 л дизпалива – ми просто не змогли б врятувати стільки людей: наступного дня мости у Святогірську підірвали, а на інших автозаправних станціях видають тільки по 20 л пального на авто, і для цього потрібно день стояти в черзі. Ми ж устигли закупити пальне оптом, оскільки, на рівні з критичною інфраструктурою, мали домовленість про це з місцевою владою», – повідомила координаторка підтриманого УЖФ проєкту на Донеччині.

«Український Жіночий Фонд завжди був чутливий до реальних потреб жіночого/феміністичного руху. Це єдина організація, яка зрозуміла, скільки жіночих і дитячих доль трималося на плечах наших соцпрацівниць у розпал пандемії коронавірусу. І що вони вигорають, і що їм потрібна підтримка, яку неможливо знайти у звичайних грантових конкурсах. УЖФ створив унікальну програму грантів швидкого перезавантаження напередодні 2021 року. Завдяки цьому гранту наші соцпрацівниці змогли відпочити, відчути свою цінність і не покинути роботи. В ці дні, на лінії вогню, фото нашого ретриту постійно з нами. Коли дуже важко, ми переглядаємо їх, повертаємося в те відчуття спокою – це наш ресурс», – зізналася координаторка евакуаційної групи.

Системний підхід жіночих/феміністичних організацій

Більшість благодійників легко жертвують на засоби захисту, гуманітарку, транспорт. Але в системах порятунку є ланка, про яку не прийнято говорити голосно, але без якої система не працюватиме – це люди. Навіть навченим і тренованим рятувальницям потрібна вчасна допомога. «У нашій організації евакуацією з гарячих точок завідує мама, яка виховує 22 дітей. Її щойно прооперували – на реабілітацію потрібні тижні і кошти, хтось у цей час має дбати про її дитячий будинок сімейного типу. А одна з волонтерок – самотня мама, постійно виводить жінок із дітьми із зони обстрілу. На її очах вороги застрелили двох кількамісячних діток. Мама немовлят вижила, наша волонтерка постійно з нею. Мама весь час рветься на лінію вогню – поховати тільця. Це неможливо, адже обстріл зони трагедії не припиняється. Я розумію, що нашій волонтерці вже самій потрібна допомога. А тим, хто працює з перших днів війни – ротація».

УЖФ не зупиняє роботу і над реалізацією Національного плану дій «Жінки, мир, безпека», переводячи його на військові рейки. Учасниці раніше сфомованих місцевих коаліцій 1325 «Жінки, мир, безпека», зокрема в Донецькій та Луганській областях, створили систему координації запитів на допомогу і відповідей на них, поширюють досвід організації мереж у різних областях. Це дозволяє вчасно надавати необхідну допомогу в найекономніший спосіб і запобігти гуманітарним катастрофам в «умовно безпечних» областях. Координаторки цих волонтерських груп створюють бази запитів і можливостей постачання – на ліки, евакуацію, потреби притулків. Знаходять постачальників у різних областях і організовують логістику. Не все варто купувати коштом громадських організацій. Часто необхідне є у гуманітарних штабах, органах місцевого самоврядування чи спеціалізованих інституціях – з ними варто налагодити співпрацю. Наприклад, забезпечення інсулінами та іншими гормональними препаратами найефективніше було вирішувати через Інститут ендокринології – організація-грантер УЖФ долучилася до адвокації цього питання. Інститут забезпечить постачання на національному рівні, жіночі організації налагодять інформування і логістику, завдяки яким люди в потребі зможуть швидко отримати необіхідний препарат.

Координаторок і волонтерок знають, їм довіряють завдяки їхній роботі в коаліціях 1325. В час війни вони працюють в укриттях, у підрозділах Територіальної оборони, поліції, тож інформацію отримують із першоджерел, вміють її перевірити й систематизувати. Часто буває, що просять ящик заспокійливих і протизапальних препаратів. Після перевірки з’ясовується, що весь запит – на одну родину, яка просить про запас або не може адекватно оцінити свою реальну потребу. Організація передає невелику порцію родині, а решту – в укриття, де ліками можуть скористатися десятки сімей.

Досвід коаліцій 1325 дозволив їм долучити ресурси міжнародних партнерів – і не лише для відповіді на нагальні потреби, а для стратегування майбутнього. Координаторка підтриманого УЖФ проєкту допомоги мережі активісток, задіяних в реалізації ґендерної політики та миробудування: «Ті, хто створювали і розвивали коаліції, розуміють, в чому полягають локальні і Національний план дій «Жінки, мир, безпека». Ми вже переглянули їх і бачимо, що не буде на часі до 2025 року. Формулюємо завдання, які потребують негайних змін. Ми це робимо зараз, щоб після Перемоги швидше відновити країну, показати роль жінок у здобутті Перемоги і миробудуванні, зробити їх рівноправними учасницями і не допустити нехтування правами жінок. Ми можемо готувати зміни вже зараз, оскільки маємо відпрацьовані механізми взаємодії між стейкхолдерами на місцях. Можу сказати, що спілкування з керівництвом місцевих адміністрацій, секторів безпеки й оборони навіть стало більш дружнім, адже воно бачить активність і ефективність наших координаторок і волонтерок, по-новому сприймає те, що ми робили досі».